Гаррi Поттер i орден Фенiкса

Герміонине обличчя було закрите рушничком, але Гаррі помітив, яким докірливим поглядом вона подивилася на місіс Візлі.

— Крічер уже старенький, може, він не мав сили...

— Герміоно, ти не повіриш, який він сильний, коли йому треба, — сказав Сіріус, зайшовши до кімнати з закривавленим мішком у руках, у якому були, здається, мертві щури. — Я годував Бакбика, — відповів він на допитливий погляд Гаррі. — Він там, нагорі, у спальні моєї матері. Ну... а тепер візьмемося за письмовий стіл...

Він кинув мішок на крісло і нахилився над столом із зачиненими шухлядами, що, як помітив Гаррі, легенько тремтів.

— Молі, я майже впевнений, що це ховчик, — сказав Сіріус, зазираючи у шпарку для ключа, — але перш ніж його випускати, нехай з ним попрацює Дикозор... Знаючи мою матір, можна сподіватися й чогось значно гіршого.

— Твоя правда, Сіріусе, — погодилася місіс Візлі. Вони розмовляли підкреслено ввічливо, тож Гаррі зрозумів, що ніхто з них не забув учорашньої сварки.

Унизу голосно задзеленчав дзвінок, і відразу вибухла справжня какофонія вереску й завивання, як учора, коли Тонкс перекинула підставку для парасоль.

— Я ж усім нагадую, щоб не користувалися дзвінком! — роздратовано вигукнув Сіріус, вибіг з кімнати й потупотів сходами вниз, звідки долинав вереск місіс Блек.

— Ганебні плями, покручі, зрадники роду, нечестивці...

— Гаррі, зачини, будь ласка, двері, — попросила місіс Візлі. Гаррі постарався зачиняти двері якомога повільніше, щоб почути, що діється внизу. Очевидно, Сіріусові вдалося затулити портьєрами материн портрет, бо крик ущух. Він чув, як Сіріус пройшов коридором, тоді брязнув ланцюжок на вхідних дверях, і нарешті пролунав низький голос, що належав Кінґслі Шеклболту:

— Гестія мене замінила, тож тепер Дикозорів плащ у неї, а я, мабуть, залишу Дамблдорові звіт...

Відчуваючи потилицею погляд місіс Візлі, Гаррі неохоче зачинив двері й повернувся до забави з доксями.

Місіс Візлі нахилилася над посібником Ґільдероя Локарта "Як боротися з домашніми шкідниками", що лежав на дивані, і переглянула сторінку, присвячену доксям.

— Дітки, будьте обережні, бо доксі кусаються, а зуби в них отруйні. У мене є пляшечка протиотрути, але краще, щоб вона нікому не знадобилася.

Місіс Візлі випросталася, повернулася лицем до портьєр і покликала всіх до себе.

— Тільки-но я дам сигнал, негайно починайте обприскувати. Вони, мабуть, полетять на нас, але на обприскувачі написано, що достатньо однієї цівки, щоб їх паралізувати.

Знерухомлених кидайте у відерце. — Вона обережно виступила наперед з їхніх бойових лав і приготувала обприскувач.

— Увага... прискайте!

Щойно Гаррі почав прискати, як зі складок тканини на нього вилетіла величезна докся. Застрекотіли її лискучі, мов у жука, крила, й вишкірилися маленькі гострющі зубки. Її феєподібне тіло було вкрите густою чорною шерстю, а чотири крихітні лапки люто стискалися в кулачки. Гаррі приснув їй прямо в писочок струменем доксиду. Вона застигла в повітрі, а тоді голосно хряпнулася об потертий килим. Гаррі підняв її і шпурнув у відерце.

— Фред, що ти там робиш? — вигукнула місіс Візлі. — Присни на неї негайно і викидай геть!

Гаррі озирнувся. Фред тримав доксю двома пальцями, а та відчайдушно виривалася.

— А на тобі! — весело озвався Фред, миттєво приснувши в писочок доксі, і та відразу зомліла, однак щойно місіс Візлі відвернулася, він підморгнув друзям і поклав її в кишеню.

— Ми хочемо використати доксину отруту в нашому новому продукті "Спецхарчування для спецсачкування", — тихесенько пояснив Гаррі Джордж.

Спритно приснувши відразу на двох доксь, що атакували його ніс, Гаррі підсунувся до Джорджа й прошепотів:

— А що то за спецхарчування?

— Ласощі, від яких починаєш хворіти, — зашепотів Джордж, сторожко позираючи на материну спину. — Але не серйозно, а так, щоб при потребі сачконути з уроків. Ми з Фредом якраз працюємо над цими цукерками. Вони будуть з двох різнокольорових половинок. Якщо, скажімо, з їси помаранчеву частинку батончиків-блювончиків, починаєш блювати. Тобі кажуть іти до шкільної лікарні, ти виходиш з класу, ковтаєш фіолетову половинку...

— "...і ваше здоров'я повністю відновлюється, даючи вам змогу присвятити цілу годину активному відпочинку на власний вибір, замість того щоб марнувати ваш безцінний на нудьгування". Так ми збираємося рекламувати товар, — пошепки додав Фред, нахиляючись, щоб його бачила місіс Візлі, а тоді швиденько підібрав з підлоги кількох заблукалих доксь і сховав у кишеню. — Але над цим ще треба попрацювати. Поки що нашим випробувачам нелегко, бо вони так потужно блюють, що не встигають проковтнути фіолетову половинку.

— А хто випробувачі?

— Ми самі, — пояснив Фред. — По черзі. Джордж випробовував завиванці-зомліванці... тоді ми вдвох перевіряли дію пампушечки-зносаюшечки...

— Мама думала, що ми побилися, — додав Джордж.

— А як там крамничка жартів? — пробурмотів Гаррі, вдаючи, що поправляє насадку обприскувача.

— Ще не було нагоди пошукати приміщення, — ледь чутно прошепотів Фред, а місіс Візлі тим часом витерла хустинкою чоло й знову кинулася в атаку, — тому ми тимчасово приймаємо замовлення поштою. Минулого тижня надрукували рекламне оголошення в "Щоденному віщуні".

— Завдяки тобі, — зізнався Джордж, — не хвилюйся... мама нічого не підозрює. Вона більше не читає "Віщуна", бо там постійно оббріхують тебе і Дамблдора.

Гаррі всміхнувся. Він примусив близнюків Візлі взяти тисячу ґалеонів, отриманих ним за перемогу в Тричаклунському турнірі, щоб допомогти їм здійснити честолюбну мрію про крамничку жартів, і радів, що про це його сприяння планам близнюків не довідалася місіс Візлі. Вона не вважала роботу в крамниці жартів гідною кар'єрою для своїх синів.

Дедоксикація портьєр тривала цілісінький ранок. Аж опівдні місіс Візлі нарешті скинула захисну хустинку, впала у прогнуте крісло і миттю з нього підскочила з обуреним криком — вона сіла на мішок з мертвими щурами. Портьєри — обвислі й вологі після інтенсивного обприскування — більше не гули. Під ними у відерці лежала купка непритомних доксь, а поруч стояла миска з їхніми чорними яйцями, яку обнюхував Криволапик і на яку кидали пожадливі погляди Фред із Джорджем.