Гаррi Поттер i орден Фенiкса

Гаррі й Герміона відійшли якомога далі, не випускаючи велетня з поля зору. Ґроп стояв навколішки поміж двох дерев, яких ще не встиг вирвати з корінням. Його величезне обличчя нагадувало сірий повний місяць, що висів над ними в сутінках. Мовби хтось витесав грубі людські риси на величезній кам'яній кулі — куций безформний ніс і перекошений рот, напханий кривими жовтими зубами завбільшки з півцеглини кожен. Маленькі, за велетневими мірками, каламутні буро-зелені очі були ще заспані й напівзаплющені. Ґроп щосили потер їх брудними суглобами пальців, а тоді несподівано спритно звівся на повен зріст.

— О Боже! — пискнула від жаху Герміона поруч з Гаррі. Дерева, до яких були прив'язані канати, що обмотували

Ґропові руки й ноги, загрозливо зарипіли. Заввишки він був, як і казав Геґрід, метрів п'ять. Роззирнувшись затьмареним поглядом, Ґроп простяг величезну, як пляжна парасоля, долоню до верхніх гілок розлогої сосни, схопив пташине гніздо і, побачивши, що пташки там немає, незадоволено заревів і перевернув гніздо догори дном. Яйця полетіли, мов гранати, до землі, і Геґрід мусив затуляти голову руками.

— До речі, Ґропику, — крикнув Геґрід, боязко позираючи вгору, чи знову не падають на нього яйця, — я хтів би познайомити тебе з моїми друзями. Пам'ятаєш, я казав тобі про них? Пам'ятаєш, коли я згадував, шо маю десь ненадовго піти, а вони припильнуют тебе якийсь час? Пам'єтаєш, Ґропику?

Але Ґроп тільки заревів. Важко було зрозуміти, чи чув він Геґріда і чи взагалі сприймав Геґрідові слова як певну мову. Схопив верхівку сосни й потяг її до себе — мабуть, лише для того щоб подивитися, чи далеко вона відлетить, коли її відпустити.

— Го-гой, Ґропику, не роби так! — крикнув йому Геґрід. — Бо вирвеш її, як і ті другі...

І справді, Гаррі побачив, як почала тріскатися земля навколо сосни.

— Маю для тебе товариство! — знову крикнув Геґрід. — Товариство, видиш! Дивися сюди, дурнику, я привів тобі друзів!

— Ой, Геґріде, не треба, — застогнала Герміона, але Геґрід уже знову підняв гілляку і різко штурхнув Ґропа в коліно.

Велетень пустив дерево, яке від цього шалено захиталося й обсипало Гаррі дощем соснових колючок, і глянув собі під ноги.

— Осьо, — пошкандибав Геґрід до Гаррі й Герміони, — це Гаррі, Ґропику! Гаррі Поттер! Він тебе буде навідував, як мене тут не буде, зрозумів?

Велетень аж тепер побачив Гаррі й Герміону. Вони злякано дивилися, як він опустив нижче величезну брилу голови, приглядаючись до них.

— А це осьо Герміона, видиш? Гер... — Геґрід завагався, а тоді спитав у Герміони: — Ти не будеш проти, Герміонцю, коли він буде тебе називати Гермі? Бо йому тєжко запам'ятати таке довге ім'я.

— О, певно що ні, — пискнула Герміона.

— Це Гермі, Ґропику! Вона теж буде приходити! Правда, файно? Будеш мати двох друзів... ҐРОПИКУ, НІ!

Ґропова рука раптом потяглася до Герміони. Гаррі встиг відтягти її за дерево, тож велетові пальці лише чиркнули по стовбуру й схопили в жменю порожнє повітря.

— ТИ НЕЧЕМНИЙ, ҐРОПИКУ! — закричав Геґрід, а тремтяча Герміона притислася за деревом до Гаррі й заскімлила. — ДУЖЕ НЕЧЕМНИЙ! НЕ МОЖНА ТАК ХАПАТИ... ОЙ!

Гаррі визирнув з-за стовбура й побачив, що Геґрід лежить на землі, тримаючись за носа. А Ґроп, очевидно, вже втратив до них інтерес, бо знову випростався й потяг до себе сосну.

— Файно, — ледве ворушив язиком Геґрід. Він звівся на

ноги, однією рукою затискаючи закривавленого носа, а другою намацуючи арбалет. — Ну... ви з ним запізналися і... і тепер він буде вас знати, як ви сюди прийдете...

Він глянув на Ґропа, що з задоволеним виразом брилоподібного обличчя смикав сосну. Коріння затріщало й видерлося з землі.

— Гадаю, шо на нині досить, — зітхнув Геґрід. — То шо... вертаємося?

Гаррі й Герміона закивали головами. Геґрід знову поклав арбалет на плече і рушив повз дерева, тримаючись за носа.

Якийсь час ніхто не озивався, навіть тоді, як почувся страшенний тріск — Ґроп нарешті вирвав сосну з землі. Герміонине обличчя було бліде й напружене. Гаррі не знав, що й казати. Що буде, коли хтось довідається про Ґропа, якого Геґрід переховує в Забороненому лісі? А він ще й пообіцяв продовжити разом з Роном і Герміоною абсолютно марні Геґрідові намагання цивілізувати велетня. Як міг Геґрід при всій його неймовірній здатності вірити в те, що ікласті почвари можуть ставати милими й безпечними, дурити самого себе ілюзіями, ніби Ґроп колись навчиться спілкуватися з людьми?

— Заждіть, — раптом зупинив Геґрід Гаррі й Герміону, що якраз вийшли на латку густого споришу. Він витяг із сагайдака стрілу і вставив її в арбалет. Гаррі й Герміона підняли чарівні палички. Тепер, зупинившись, вони теж почули поблизу якесь шарудіння.

— Овва-а, — тихо сказав Геґрід.

— Геґріде, ми тобі вже казали, — пролунав глибокий чоловічий голос, — щоб ти тут більше не з'являвся.

Якусь мить здавалося, що в мерехтливих зелених сутінках до них пливе оголений чоловічий торс. Потім вони побачили, що в талії торс плавно переходить у гнідий кінський круп. Цей кентавр мав горде вилицювате обличчя і довге чорняве волосся. Був, як і Геґрід, озброєний. Сагайдак зі стрілами й лук висіли через плече.

— Як ся маєш, Маґор'яне? — обережно привітався Геґрід.

Дерева за кентавровою спиною зашурхотіли і з'явилося ще четверо-п'ятеро кентаврів. Гаррі упізнав вороного й бородатого Бейна, з яким познайомився майже чотири роки тому, тієї самої ночі, що й з Фіренце. Бейн не подав і знаку, що колись бачив Гаррі.

— То що, — лиховісно сказав він і негайно обернувся до Маґор'яна, — ми, нібито, погодилися, що зробимо, якщо оця людина ще хоч раз поткне носа до лісу?

— То я тепер "оця людина"? — спалахнув Геґрід. — Тілько за те, шо не дозволив вам скоїти вбивство?

— Не треба було втручатися, Геґріде, — пояснив Маґор'ян. — Наші звичаї й наші закони інакші, ніж у вас. Фіренце нас зрадив і зганьбив.

— Не знаю, з чого ви то взяли, — нетерпляче заперечив Геґрід. — Він ніц такого не зробив, лиш допоміг Албусові Дамблдору...

— Фіренце пішов у рабство до людей, — сказав сивий кентавр з поораним зморшками лицем.

— Рабство! — нищівно глянув на нього Геґрід. — Він тілько зробив Дамблдорові послугу і всьо...