Тiнь Люцифера

У кабінеті зависла тиша.

— Продовжуйте, прошу вас, — кивнув президент.

Лиховид перевів подих, розгублено глянув на Костянтинова і тремтячим голосом почав доповідати:

— Поки що… поки що дослідження нічого не дали. Єдине, що ми знаємо напевне, це те, що вона небезпечна і для людей, і для техніки, ціною… дуже великою ціною… — Учений замовк, дістав хустинку й непевним рухом витер спітніле чоло. — Ми поки що остерігаємося зондувати Аномалію безпілотними апаратами, але вважаємо цілком установленим, що вона здатна поглинати енергію, до того ж енергію будь-якого виду.

Костянтинів кивнув.

— Ми також установили, — продовжував академік, — що Аномалія рухається певним курсом, на який не впливають переміщення повітряних мас. Вона йде зі швидкістю вісім — десять вузлів уздовж тридцятого меридіана, точніше, п’ятдесят кілометрів на схід від нього, на різній висоті. Причини змін висоти поки що не встановлено. Підозрюємо, що це якось пов’язане з реакцією Аномалії на енергетичний потенціал об’єктів, які трапляються на її шляху. — Тобто, — поміркувавши, сказав президент, — ми можемо утримувати її на великій висоті, вимикаючи енергію на її маршруті?

Лиховид схилив голову.

— Ми можемо спробувати це зробити… Адже можливості Аномалії практично невідомі. Крім того, електроенергія — це лише один її вид, потенційна енергія вуглеводневого палива, вибухових речовин, сонячна енергія, нарешті, психічна й біологічна енергія самої людини… — Академік розвів руками, зітхнув і втомлено додав: — Принаймні, знаючи, як рухається Аномалія, ми можемо евакуювати населення цих районів… — Цікаво, звідки така впевненість? — пробурмотів міністр оборони, ні до кого конкретно не звертаючись. — Це може бути й випадковістю. Розряджені акумулятори сторожовика ще нічого не доводять.

Президент зморщився.

— Олександре Володимировичу, не заважайте. Продовжуйте, прошу вас, — кивнув він Лиховидові. — Ми теж сумнівалися, — сказав той, — але подивіться. Згідно з отриманою із СБУ інформацією, в турецьких містах Анталія та Ескішехір чотири й три дні тому відповідно трапилися інциденти, схожі на наш випадок. В Анталії це був витік на високовольтній лінії електромереж. Поки здогадалися відключити лінію, за півгодини невідомо куди пішло сто п’ятдесят тисяч кіловат. Спеціалісти не виявили жодних збоїв чи поломок апаратури, не було ніяких аварій. Після вмикання ЛЕП продовжувала працювати в звичайному режимі, причину витоку так і не знайшли. В Ескішехірі вибухнула невелика електропідстанція, ймовірно, через перевантаження. І знову виявлено витік електроенергії, цього разу — сто тисяч кіловат. Уже були й людські жертви — загинуло два чергових електрики. Спеціалісти, які прибули на місце аварії, знайшли їхні тіла в службових приміщеннях. Один забився під стіл, а другий лежав біля вікна з порізаними руками. Судячи з виразу їхніх облич, в останню хвилину вони пережили сильний переляк. Жах. У кабінеті стало тихо. Важко клубочився сигаретний дим, утворюючи дивні різноманітні фігури, які таїли незрозумілу загрозу. Президент відчув, як спітніли його долоні, й механічного провів ними по полірованій поверхні столу. У тиші пролунало неприємне скрипіння.

— Далі, — тихо сказав він.

Лиховид пройшов до столу, взяв із теки кілька машинописних аркушів, подав їх президентові і повернувся до мапи. — Це матеріали турецької преси, — пояснив він. — Із них ми й отримали викладену інформацію. Зверніть увагу: і в Ескішехірі, і в Анталії свідки помітили в небі невелику пляму світла, схожу на світло схованого в хмарах місяця. При цьому в людей, які перебували поблизу Аномалії, виникав непереборний страх. Іноді це відчуття супроводжувалося хвилями холоду, що насувався невідомо звідки й згодом так само раптово зникав. За нашою версією, вона, звичайно, зліплена нашвидкуруч… Так от, за нашою версією атмосферна Аномалія може бути об’єктом, котрий якимось чином всотує з навколишнього середовища й акумулює енергію. Вона буквально висмоктує об’єкти, які трапляються на її шляху, в тому числі й людей… В загальних рисах це щось на кшталт величезної ємності конденсатора і, судячи з турецької інформації, наші гелікоптери для неї — так, закуска на один зуб. — Літаючий конденсатор? — фиркнув хтось із присутніх.

— Дурня!

Академік смикнув головою, в його голосі прозвучало погано приховане роздратування. — Це не дурня, а версія. Поки що найбільш прийнятна. Якщо у вас є ліпша — висловіть її. Зрозумійте, у нас щодо цього немає, практично немає інформації. Ми навіть не можемо спрогнозувати, як поведеться далі Аномалія: чи поступово розпадеться, зникне так само раптово, як з’явилася, чи ростиме й далі, доки однієї чудової миті не станеться викиду енергії, який розтрощить півкраїни. Ви уявляєте собі, що таке одномоментний викид навіть тих двохсотп’ятдесяти тисяч кіловат, які вона «вкрала» у Туреччині?

— Цікаво… — тихо пробуркотів Цвіркун, — цікаво…

Він кілька секунд дивився на мапу, про щось розмірковуючи, а потім запитав: — Якщо Аномалія «висмоктує», як ви казали, будь-яку енергію, в тому числі й потенційну, як це було з акумуляторами та паливними баками сторожовика, тоді чому цього не відбувається з деревами? З рослинністю? З тваринами, нарешті, адже не було виявлено жодного мертвого зайця, жодного птаха. Далі. Якщо Аномалія здатна поглинати сонячну енергію, тоді чому вона взагалі спостерігається? На її місці повинна б бути чорна пляма, яма, адже світло…

Начальник військової розвідки похитав головою і посміхнувся куточками вуст, помітивши як, спохмурнів Лиховид. — Виходить, Аномалія не настільки вже й здатна перетравлювати все підряд, як ви це змальовуєте? Що скажете?

Лиховид розвів руками і чесно визнав:

— Не знаю. Може бути тисяча причин. Можливо, вона й вибирає, можливо, поглинання енергії відбувається не постійно, а періодично, за якимсь графіком… Не знаю.

Він запхав зібгану хустину до кишені, подивився просто у вічі президенту й твердо додав: — Упевнений я лише в одному. Те, із чим ми зіткнулися, — щось особливе. Можливо, воно навіть не належить нашому світові. Не зустрічалося таке раніше. Ані сто, ані тисячу років тому, повірте мені. — Отже, воно небезпечне? — запитав президент по паузі. — Я маю на увазі в глобальному масштабі. — Так, — тихо підтвердив академік, — воно дуже небезпечне. — І це не може бути зброя чи, скажімо, літальний апарат невідомої конструкції?

Лиховид стенув плечима.

— Ось тут я можу впевнено сказати, що такою технікою в найближчі сто років не володітиме жодна держава. Абсолютно ніхто.

— А це означає…

— А це означає, що атмосферна Аномалія не є витвором людини, та й природним явищем, у звичайному розумінні цього слова, теж навряд чи. Ви ж чули записи. Це щось… щось інше.

— Інопланетяни? — підняв брови Шевченко.

Лиховид зробив непевний жест:

— Ми її відсканували, там немає великих твердих часток.

Можливо, лише пил… Спектральний аналіз не показав нічого, що суттєво відрізнялося б від звичайного складу атмосфери.

Таке враження, що це — чиста енергія, котра якимсь чином просто висить у повітрі. Якщо це прибульці, то найекзотичніші з усіх, змальованих у фантастичних романах.

Присутні перезирнулися, коли Лиховид наголосив слово «фантастичних». Академік не вірив у версію про прибульців. — Господи, містика якась, — пробурмотів президент. — Що ж нам робити? Що? — Поки що спостерігати. І ні в якому разі не зачіпати її, принаймні доки Аномалія не перейде до активних агресивних дій.

— Леоніде Дмитровичу… дозвольте?

Похмурий Костянтинів важко підвівся з місця й підійшов до мапи. — Думаю, роль спостерігачів нам не підходить. Не той випадок. Подивіться…

Він вийняв «паркер» і продовжив червону лінію на мапі. Паралельно до тридцятого меридіана. Немов довга гостра швайка, лінія встромилася в Київ.