Виклик

Саме це і сподівався побачити на ній сьогодні Пітер Карлайл.

Інколи Бейлі вдягала яскраво-червоне, інколи — сніжно-біле. Але ніщо так не збуджувало Пітерові кров, напомповуючи її туди, куди треба, як коли вона вбирала чорну як смола білизну. В чорній білизні Бейлі була схожа на розпусну хвойду, але саме це і приваблювало Пітера Карлайла.

— Привіт, красунчику, — проворкотіла вона дещо награно, але не дуже. Принаймні, Пітер сподівався, що в неї до нього щирі почуття.

На якусь мить він затримався у коридорі, оглядаючи Бейлі з ніг до голови так, наче вона була разюче гарним та коштовним витвором мистецтва. Густе каштанове волосся, хтиво-замріяні очі, бездоганне двадцятип'ятилітнє тіло, і досі туге, як баскетбольний м'яч. Але справжнім шедевром природи її робило миловидне обличчя з безневинним ангельським виразом. Стосовно жінок є одне дуже слушне правило: вдвічі молодша плюс сім років. І Бейлі під це правило більш-менш підпадала.

— Я цілий день тільки про тебе й думав! — захоплено видихнув Пітер, і це було недалеко від істини.

Бейлі іронічно схилила голову.

— Навіть коли цьомкав свою дружину, бажаючи їй гарної подорожі?

— Так, особливо в той момент, — анітрохи не вагаючись, відповів Пітер. Бейлі двадцять п'ять; Кетрін — сорок п'ять. У його свідомості не виникало жодної суперечності: Бейлі однозначно була для нього на першому місці, хоча Кет і справді виглядала доволі добре для своїх років. А років їй було стільки, скільки і йому.

Він пройшов у квартиру, не озираючись, зачинивши двері п'яткою.

Бейлі притиснулася до нього і прошепотіла на вухо:

— Мені так кортить трахнутися з тобою. Спочатку відсмоктати, а потім трахнутися.

Взаємне бажання було у Пітера ще сильнішим. Він настільки завівся, що йому аж у голові запаморочилося. Він нахилився поцілувати її, але коли до її повних губ лишалося кілька дюймів, Бейлі раптом відступила назад і захихотіла. А потім поманила його вказівним пальцем.

— Іди за мною. Не забувай, що ти в гостях. Це ж моя домівка.

Бейлі повела Пітера до спальні, але не в ліжко, а посадила його в коричневе шкіряне крісло біля вікна, що виходило на дещо чудернацький та привабливий район, у якому вона мешкала.

«Що вона замислила?» — подумав Пітер. І в його свідомості промайнула безліч гедоністичних, хтивих та неймовірних своєю розпусністю комбінацій. Потім з'явилася ще одна думка, цього разу іронічна. Як добре, що юрфак Нью-Йоркського університету випускає таких безсоромних дівчат!

Саме там він і познайомився з Бейлі кілька шалених та незабутніх місяців тому. Його запросили зробити доповідь для першокурсників на симпозіумі, присвяченому ролі прав затримуваних у системі кримінального правосуддя. А після доповіді Бейлі обережно і вкрай поштиво спитала, чи не зволить він побіжно переглянути її курсову роботу та зробити свої зауваження.

Чи навмисне Бейлі його домагалася, чи просто так сталося само собою — хтозна. Але Пітер відразу ж побачив, якою розкішною та вбивчо-привабливою вона була. І вже через тиждень вони опинилися в ліжку.

А потім кохалися в його лімузині. І в чоловічій кімнаті відпочинку в Ґугенгаймі.

І в ліфті готелю «Маркіз Плаза», що біля площі Таймс-сквер.

Проте коли студентка третього курсу юридичного факультету запалила кілька свічок на туалетному столикові та повільно зашторила вікно, відгородивши таким чином свою спальню від зовнішнього світу, стало ясно, що Бейлі Тод уважає: настала пора створювати для Пітера Карлайла таку обстановку, щоб він почувався як удома.

Розділ 22

— Тобі подобається група «Боги дозвілля»? — спитала Бейлі, натискаючи кнопку «play» на своєму ай-поді. — Ти хоч знаєш, хто це і що це, дідусю?

Пітер здогадався, що це група, чия музика стала в той момент заповнювати кімнату, линучи крізь невеличкі гучномовці фірми «Bose». Він і справді її ще жодного разу не чув, але грали вони цілком пристойно. Якось навіть гіпнотично. А стосовно назви — то вона вибрана дуже вдало, просто прекрасно!

— Віднині це моя улюблена група, — оголосив Пітер. — І не називай мене дідом. Добре, крихітко?

Бейлі посміхнулася, оголивши свої бездоганні зуби. І, забавляючись, стала танцювати.

Рухаючись під пристрасний ритм «Богів дозвілля», вона почала легенько погойдувати стегнами й плечима, а її гладенька шкіра спокусливо блищала в мерехтінні свічок.

Уп'явшись пальцями у шкіряні підлокітники, Пітер незмигно витріщився на Бейлі. Йому не хотілося пропустити жодної мілісекунди цього захопливого видовища.

— Як гарно ти танцюєш! — нарешті вичавив він із себе.

— Для майбутнього адвоката, може, й гарно.

Втім, то вона просто розігрівалася під музику.

Поволі-поволі піднесла вона свій вказівний палець, засунула до рота і хтиво посмоктала.

Пітеру страшенно закортіло опинитися на місці того пальця.

Ще трохи — і це станеться!

Цієї миті Бейлі витягла палець і почала неквапно опускати його вниз. Вона провела ним по шиї. Затримала на вигині грудей, що спокусливо випиналися з-під бюстгальтера. Далі — по ребрах, наче перелічуючи їх.

Потім дійшла до пупка. Опустила руку до трусиків, торкнувшись їхньої тоненької смужки ліворуч.

Нарешті палець зник під смужкою між ногами, які вона розвела широко, дуже широко. її рука стала рухатися вгору-вниз, і Бейлі почала потихеньку стогнати. І дійсно — «Богиня дозвілля», подумав Пітер.

Понад усе на світі йому кортіло зараз вистрибнути з крісла і кинути Бейлі на ліжко. Або оволодіти нею прямо на твердій підлозі.

Але не встиг він нахилитися вперед, як Бейлі виставила другу руку, наказуючи лишатися на місці. Що ж, йому доведеться ще трохи почекати.

Відкинувшись на спинку крісла, Пітер радісно вишкірився. О, яка ж вона немилосердна! Просто бездоганна коханка, еге ж? Бейлі поводилася як хазяйка, що тренує пса, тримаючи приманку біля його носа.

Чим більше вона його стримуватиме, тим дужче йому хотітиметься її. Хіба ж не для цього влаштувала вона цю виставу?

«От розумна дівчинка!» — подумав Пітер.

А я — пес, якому дуже поталанило, зізнався він самому собі.

Розділ 23

А за якихось двадцять кварталів від Ґринвіч-Віліджа Фокусник Жерар Деву, стоячи в невеличкому барі свого мансардного помешкання в районі Сохо, налив собі два шкалики віскі «Ґленлівет» 1964 року витримки. То був його рідкісний різновид, який майже неможливо було знайти у продажу, і цю пляшку подарував йому один з колишніх клієнтів, котрому дуже сподобалася його робота. Як і всім іншим клієнтам, до речі.

Тримаючи шкалик у руці, Деву неквапливо підійшов до вбудованої книжної шафи, яка тягнулася вздовж унутрішньої стіни, що відокремлювала кімнату від спальні. На кожній полиці стояли підписані авторами першодруки відомих романів. Загалом його колекція нараховувала більше трьохсот видань і містила такі твори, як «Пастка для дурнів» Джозефа Геллера та «Грона гніву» Джона Стейнбека. Там був також роман «По кому подзвін» у шкіряній обкладинці, хоча підпис свідчив про те, що добродій Гемінґвей незлецьки приклався до пляшки, перш аніж підписати цю книгу.

Та хоч якими б цінними були ці першодруки, те, що ховалося за ними, було ще ціннішим. Деву поклав свою праву руку на «Кімнату з видом» Е. Форстера. Але замість витягти цю рідкісну книгу, він натиснув на неї і тиснув доти, аж доки вона, здавалося, не зникла за стінкою. Фокус.

Якусь мить Деву терпляче чекав, поки не почулося тихеньке шипіння — то спрацював гідравлічний затвор. Після цього книжкова шафа повільно від'їхала ліворуч на чотири фути. Як у фільмах про Джеймса Бонда, але все це дійсно відбувалося насправді.

Тепер його офіс готовий до роботи.

Сама кімната була маленька — десять на десять футів, але так нашпигована комп'ютерами та обладнанням стеження, що їх цілком вистачало, щоб прослухати майже кожну розмову по стільниковому телефону, зламати ледь не кожен захищений веб-сайт або заблокувати торги на Нью-Йоркській фондовій біржі з усіма її індексами — НАС ДАКом, Ніккеєм та Генг Сенґом.