Справа № 3-172 (г) вiдновлюeться

От і весь літопис короткого життя Дмитра Чилікіна. Нічого такого, що б викликало підозру, в біографії хлопця не було. Єдине, що звертало увагу Крилатого, це згадка про спецбудинок. Бажано дізнатись, як Чилікін потрапив до виправно-трудової дитячої установи? Напевне, в дитинстві не відзначався бездоганною поведінкою і покірливістю. А можливо, мав якісь погані нахили, бо в спецбудинок слухняних, чесних, незіпсованих дітей не віддають. За що ж туди відправили малого Чилікіна? Схоже на те, що, не відчуваючи батьківського нагляду, він відбився од рук матері і потрапив під вплив вулиці. Таких історій Крилатий знав немало і щиро співчував сім'ям, де траплялось щось подібне. Доведеться, напевне, зустрітися з матір'ю Чилікіна, якщо вона справді живе в Сімферополі, і поговорити з нею. До речі, може, пощастить дізнатись у неї, де зараз її син, щоб не запитувати зайвий раз у відділах кадрів великих будівництв.

Закінчивши вивчати біографію Чилікіна, Крилатий відклав її і уважно проглянув всі інші документи, що були в папці: свідоцтво про народження, довідку про стан здоров'я, копію посвідчення про спортивний розряд, атестат зрілості. Свідоцтво, довідка та копія не викликали ніякої підозри. Значить, підробленим мав бути атестат.

Крилатий покрутив його в руках, поглянув на світло. Ніби все гаразд, підтертих місць не було. Бентежило одне: в центрі листка папір здавався тоншим, ніж по краях. Якщо атестат підроблено, то дуже вправно. На всякий випадок не завадило б послати його на експертизу.

І Крилатий вирішив взяти з собою атестат, піддати його на спеціальне дослідження.

Того ж дня, коли Крилатий повернувся в Сімферополь, він уже мав результати експертизи. Сидячи після роботи на заповітній лавці в глибині Піонерського скверика, старший слідчий ламав голову над питаннями: що змусило Чилікіна, робітника і комсомольця, підробити атестат, і кому раніше міг належати цей документ? Експерти встановили, що первинний текст атестата було витравлено якимсь хімікатом. Ця підробка почала набувати в очах Крилатого особливого значення. Напрошувався висновок, що в біографії Дмитра Чилікіна, близького друга померлого Ключини, не все гаразд.

У 25-й школі робітничої молоді, як дізнався Крилатий на місці, Чилікін дійсно вчився, але закінчив не десять, а тільки вісім класів. Очевидно, щоб вступити без екзаменів до технікуму, йому й потрібен був атестат зрілості. Свого не було, і хлопець скористався чужим. Але кому він належав раніше?

Хоч робочий день уже закінчився і на холостяцькій квартирі Крилатого чекала на дивані недочитана повість Купріна «Поєдинок», від якої він увечері не міг відірватись, Сергій Дмитрович не пішов додому, а вернувся у свій вузький кабінет і замовив телефонну розмову з Києвом. Навіщо відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні? йому пощастило: телефонна лінія не була перевантажена, і він хвилин через п'ятнадцять почув далекий голос київського абонента. Це був начальник саме того відділу Міністерства освіти, який потрібен був Крилатому, відділу, що відав розподілом чистих бланків атестатів зрілості по областях республіки.

Крилатий назвав себе працівникові міністерства, вибачився за турбування і коротко виклав своє прохання, – сповістити, якому облвно України було видано атестат № 446603, бо Кримський обласний відділ народної освіти атестата під таким номером не одержував.

– На жаль, зараз у мене немає під рукою цих даних, – почувся в трубці густий бас, власник якого говорив чистою українською мовою. – Та й співробітники вже розійшлися. Пізнувато. Але вранці обіцяю повідомити все, що вас цікавить.

Працівник міністерства свого слова дотримав. Другого дня Крилатий уже знав, що атестат № 446603 належав Ганні Загатченко і що вона, закінчивши Сквирську школу Львівської області, поїхала вчитися в Євпаторійський технікум фізичної культури. Але яким чином її атестат міг потрапити до Чилікіна? Сама, звичайно, вона його не віддала.

Крилатому довелося знову звернутися до колишнього директора технікуму Броннікова. Він зв'язався з ним по телефону і дізнався про важливу для слідства деталь.

У студентки Загатченко, яка вже закінчила технікум, дійсно не виявилось в особовій справі атестата зрілості, який вона здавала в канцелярію. Але хто його забрав, так тоді встановити й не пощастило.

Коли Крилатий повідомив Броннікову, що атестат Загатченко опинився у Чилікіна і був підроблений на його ім'я, колишній директор спершу не повірив.

– Не може бути!

– Факт незаперечний! – відповів йому по телефону Крилатий.

– Ніколи б не подумав, що комсомолець Чилікін здатний на таке паскудство.

– В тому, що викрав атестат він сам, я не певен. Можливо, це зробив хтось інший.

– Все одно він знав про підробку, коли вступив до технікуму, не маючи свого атестата зрілості.

– Ваша правда. Чилікін закінчив лише вісім класів, через те й погодився на авантюру.

– Дивно, що він не відставав у навчанні.

– Напевне, був здібним…

– Шкода, що я тоді не придивився до нього ближче.

– Тепер жалкувати пізно. А висновок з цього вам зробити варто.

– Розумію. За його долю я теж якоюсь мірою відповідаю. Добре, якщо він не збився з дороги…

– Так, погано, коли з ним це трапилось.

– Ви ще не дізналися, де він?

– Поки що ні. Завтра з будинку відпочинку повертається його мати. Сподіваюсь, вона щось знає про сина.

– Думаю, що так.

Крилатий поклав трубку. В його душі ворухнувся сумнів: чи об'єктивно він ставиться до Чилікіна? Чому про нього він думає більше і гірше, ніж про Вітковського, з яким через три дні мала відбутися зустріч у Сімферополі? Адже Вітковський в дитинстві теж виховувався в спецбудинку, до того ж у тому самому, що й Чилікін. Різниця тільки та, що він мав батька, а в Чилікіна його не було. Але Вітковрький, як підтвердив запит, дійсно закінчив десятирічку в Керчі і вступив до технікуму по справжньому, а не підробленому атестату. Крім того, після смерті Ключини він нікуди не виїздив, вчився далі, а одержавши призначення на роботу, не приховував місця свого перебування. Він писав з Майкопа рідним, Броннікову і навіть колишній господарці Волковій.

Інакше кажучи, Вітковський жив відкрито, як і кожен громадянин з чистою совістю. А у Чилікіна, на жаль, вона все ж була заплямована.

За розчиненим вікном двокімнатної, ще не обжитої квартири Крилатого дихало велике місто. В цьому місті народився і виріс Дмитро Чилікін. Хто він тепер для рідного міста, друг чи ворог?

ЧОГО ЩЕ НЕ ЗНАВ КРИЛАТИЙ

Коли б не війна, можливо, Дімка Чилікін не опинився б в палючому Ашхабаді і не зав'язав би міцної дружби з вогненно-рудим і кирпатим Павкою Горіним. Павка був з місцевих і жив на тій же західній околиці міста, де оселились Дімка з матір'ю та двома молодшими сестричками Валеркою і Любочкою в кимсь залишеній старенькій хатині.

Мати влаштувалась працювати на механічний завод і дома бувала мало. Завод виконував термінові замовлення для фронту, і їй час від часу доводилося по декілька діб підряд не виходити з цеху. Вільного часу було обмаль і у Дімки: вранці він спішив до школи, потім годував удома сестер, мив посуд, стояв в чергах за хлібом, а увечері вчив уроки або біг на станцію розвантажувати вагони, щоб принести хоч декілька картоплин або трохи крупи. Вони голодували у ті важкі роки.

І якщо випадала вільна хвилина, Дімка біг до великого арика, де зустрічався з Павкою Горіним. Після того як від тифу померла Павчина мати, а батько пішов на фронт, хлопець покинув школу і господарював дома, доглядаючи хвору тітку. Дітлахи разом купалися, лазили в чужі сади, не раз забиралися на колгоспну бахчу, щоб набити голодні шлунки солодкими ароматними динями. Одного разу вони так наїлися, що у них боліли животи цілий тиждень.

Якось на станції залізничники дали Дімці повен казанок вареного рису з дрібненькими шматочками тушеного м'яса. Кілька ложок плову він приніс і Павці. Той жадібно накинувся на смачну їжу і, коли остання крихта зникла у нього в роті, сказав: