Справа про 19 роялiв

Клубічко хотів щось сказати, але Петровіцький зупинив його жестом.

— А ви вже краще мовчіть. Адже я добре знаю, що режисером були ви. — Він глянув на годинник. — За чверть години почнеться нарада міністрів. З приводу статті того вашого Мауріна. Протест пана посла Айзенлора я вже маю. Як ми з того всього виплутаємося, я не знаю, але англійське посольство радить не поступатися. — Він підвівся і злісно зиркнув на Клубічка. — Цілком можливо, що для вас це минеться щасливо. Тепер. Але це лиш тимчасова констеляція, бо Маурін багато зчинив галасу. Не виключено, що колись ви пошкодуєте, що заварили цю кашу. Ви добрий криміналіст, але на політиці зовсім не розумієтесь. На вашому місці я став би обережнішим. А Мауріну перекажіть, щоб своєчасно забезпечив собі британську візу. Чи, може, йому більше до вподоби Москва?

Клубічко знову спробував заговорити, але Петровіцький і на цей раз примусив його мовчати владним рухом руки.

— Ту справу з фунтами можете довести до кінця. Певною мірою це нам корисно. Ви все ще мешкаєте на Тихій вулиці?

Клубічко кивнув.

— Поліцейського, щоб стеріг вас, я вам не дам, — категорично закінчив Петровіцький, — Мусите самі дбати про себе.

І він повернувся до нього спиною.

Пригодницькі повісті Еміла Вахека

Еміл Вахек (1889–1964) прийшов у літературу як сучасник І. Ольбрахта, братів Чапеків, М. Майєрової та М. Пуйманової. В різні періоди своєї творчої біографії Вахек пробував своє перо то в царині журналістики й публіцистики, то в галузі новелістики й повістярства, то в драматургії. Перші книги його оповідань з'явилися наприкінці першої світової війни і в двадцяті роки, коли Чехословацька республіка здобула незалежність: «За фронтом» (1916), «Решето» (1918), «Подих смерті» (1920), «Бунт проти бога» (1921) та ін. Вибране з цих і пізніших збірок письменник видав у повоєнний час книгою «Життя йде далі» (1956).

В 20—40-і роки до звільнення Чехословаччини від фашистської окупації Е. Вахек видав добрий десяток збірок оповідань і не меншу кількість романів, серед яких була й трилогія «Хам Динибил» («Багряний сад», 1926; «Свята», 1929; «Дванадцятьма голосами «за», 1931), а також цілу низку п'єс: «Убогий блазень» (1922), «Бенедьо» (1936), «Піч» (1936), «Вірна вдова» (1938) та ін.

Проте ні проза, ні драматургія Е. Вахека тих років не здобули йому широкого визнання і не стали яскравим явищем у тодішній чехословацькій літературі. На довоєнній творчості Е. Вахека дещо позначилась суспільно-політична інертність, ліберально-демократична поміркованість письменника. З довоєнного доробку Вахека-романіста критика й читацька громадськість виділяють роман «Бідилко» (1920), інсценізація якого мала успіх у глядачів.

Більшої суспільної ваги набуває творчість письменника після звільнення Чехословаччини від фашизму. Кращі твори Е. Вахека цього періоду мають гостре антифашистське спрямування, автор виявляє соціально-класовий підхід до розкриття дійсності. Своїми новими романами «Втрачена посмішка» (1945), «Північне сяйво» (1956) письменник стає в ряди тієї літератури, що у повоєнні роки розвивається під знаком гострої критики зрадницької політики чехословацької буржуазії, яка напередодні другої світової війни в ім'я своїх класових інтересів пішла на змову з гітлеризмом.

За тематикою і політичним спрямуванням повоєнні романи Вахека перегукуються з такими відомими антифашистськими творами М. Пуйманової, як «Гра з вогнем» і «Життя проти смерті». Вивчаючи матеріали політичної підготовки й розв'язання другої світової війни, Е, Вахек поряд з романами пише великий цикл публіцистичних нарисів «Німецька війна» (1945–1947), у яких на документальному матеріалі викриває підступну закулісну гру гітлерівської і західноєвропейської дипломатії в торгах за Чехословаччину.

Робота над архівними документами й особистий життєвий досвід підказують письменникові й гострі пригодницькі сюжети, до яких він охоче звертається в останні роки життя. Так з'являється один з найчитабельніших творів Е. Вахека — повість «Справа про дев'ятнадцять роялів».

Чим зацікавила читача повість «Справа про дев'ятнадцять роялів»? Звичайно ж, не тільки напруженим пригодницьким сюжетом. Суспільне звучання цього твору стає ваговитішим завдяки своєрідному художньому симбіозу пригодницької фабули і реальної історичної дійсності, на тлі якої розгортаються події. Гострий детективний сюжет у Вахека спроектований на ширшу картину політичного життя Чехословаччини напередодні розчленування і загарбання її гітлерівською Німеччиною.

Прийом проекції пригодницького сюжету на реальну картину історичної дійсності досить поширений у світовій літературі повоєнних років. З найближчих прикладів можна назвати хоч би цікаву документальну книгу Ч. Аморта і І. Єдлічки про діяльність чехословацької розвідки «Розшукується зрадник ікс» або широковідомий твір української пригодницької белетристики «І один у полі воїн» Ю. Дольд-Михайлика.

Твір Вахека «Справа про дев'ятнадцять роялів» не претендує на епічну масштабність оповіді, проте пізнавальне значення його безсумнівне. Повість читається з інтересом, захоплює динамічно організованою інтригою. За формальними зовнішніми ознаками сюжетної будови «Справа про дев'ятнадцять роялів» дещо нагадує «Дванадцять стільців» Ільфа й Петрова. В обох згаданих творах шукачі легкої наживи очманіло полюють за скарбом, захованим там у стільцях, тут у роялях, і тут, і там сухопутні «ловці перлів» виступають у ролі кримінальних злочинців.

Проте на відміну від Ільфа й Петрова, які вирішують тему в суто сатиричному плані, Е. Вахек розгортає сюжет у плані типово детективному, насичуючи його драматичними епізодами. Щодо розкриття основного ідейно-політичного задуму, автор у повісті «Справа про дев'ятнадцять роялів» іде своїм самостійним шляхом.

Готуючи захват Судетської області і наступну окупацію та розчленування всієї Чехословаччини, гітлерівська розвідка, таємно керуючи розбоєм, руками вишколених штурмових загонів з легальної прогітлерівської партії генлейнівців тероризує діяльність чехословацького лівого фронту в Кардових Варах. Не лише диверсійною діяльністю зайняті інструктори й агенти гітлерівського рейху, в чужі країни притягує їх насамперед нажива, грабіж жертв фашистського розбою.

Про те, що «асси» гітлерівської розвідки з гестапо й СС були гангстерами й грабіжниками за сумісництвом, писав ще Юліус Фучік у книзі «Репортаж, писаний під шибеницею». Гестапівці, що катують комуністів і героїв опору, найменше думають про гітлерівський «народний соціалізм» як політичну доктрину. Вони, за словами Фучіка, борються не за політичні переконання, а за себе, і кожен по-своєму. Зокрема, Зандер (один з мучителів Ю. Фучіка) використовує свою посаду слідчого як душогуб-розбійник з великої дороги. «Горе кожному, хто попаде йому до рук, а ще більше горе чекає на того, у кого вдома є ощадна книжка або цінні папери. Він має якнайшвидше померти, бо Зандера над усе цікавлять та книжка та папери».

«Справа про дев'ятнадцять роялів» Е. Вахека теж має памфлетично викривальне спрямування. Колишній інструктор генлейнівських штурмовиків у Кардових Варах, офіцер охорони концтабору Дахау, пронюхавши про скарби багатого в'язня Кодета, не задумуючись, продає честь свого мундира за 5000 марок і десять відсотків пограбованого скарбу. Еріх Боденшатц — гангстер в мундирі гітлерівського офіцера. Він висунувся по службі завдяки активній участі у погромі комуністів, після сутички з якими був змушений «зробити собі пластичну операцію» на спотвореному обличчі. Ніби захищаючи інтереси генлейнівської партії, Еріх насправді полює за скарбами страченого Кодета і фактично очолює банду грабіжників і злочинців, що діють у Карлових Варах, північному прикордонні та самій Празі.

Не випадково автор звертає увагу читача на те, що події в повісті розгортаються восени 1937 року, тобто в розпал профашистської «діяльності» так званої партії Генлейна, що звила не одне шпигунське кубло на території Чехословаччини.