Час великоi гри. Фантоми 2079 року

— Що сталося? — стурбовано спитав Чміль братчика Фавна — цю незнайому чорнобороду людину зі слідами Чорного Мору на лиці. Невідомо чому Чміль відразу, як побачив Фавна, перейнявся повагою до цього напівмерця, який охляв настільки, що майже нічого не поїв на свят–вечір й сил не мав узяти участь у спільних веселощах. Крилася у Фавні якась таємниця, яка непокоїла Чміля.

— Що сталося? — перепитав сотенний.

Фавн стояв лицем до віконця, в якому своїм кволим диханням і холодними пальцями вигрів озерце прозорого скла, що крізь нього було видно сторожову вежу і подвір'я. Чашку з кутею поставив на стіл.

— Через годину почнеться атака, — розмірено й чітко вимовляв безжальні слова Фавн. — Треба підготувати оборону Наступатимуть з боку стогу сіна, звідти, де ви мене знайшли. Але негайно треба затримати Святополка. Він приведе нападників.

Слова Фавна гіпнотично подіяли на Чміля і Мармизу які слухали незнайому людину підкоряючись її незрозумілій логіці і впевненості, наче стояв перед ними ясновидець. Чміль одразу повірив Фавнові, бо його слова збігалися з таємним попередженням з Києва, якого Фавн не читав.

— Хто нападе? Скільки їх?

— Не знаю. Бачив четверо саней, чоловік по п'ять в санях… Добре озброєні. Вони йдуть убити нас.

— Це наші? — спитав Мармиза.

— Чужі, — помовчавши, пильно вдивляючись у пітьму Фавн спитав: — Зброя у вас є?

— Є, — відповів Чміль. — Автомати ІЖ-107, станковий кулемет, три міномети.

— Є станковий гранатомет ХМ-507 і протипіхотні гранати, — додав Мармиза.

— Прилади нічного бачення?

— Є.

— А батарейки до них?

— Великий дефіцит, — зітхнув сотенний. — Але для такої оказії знайдемо. А звідки ти, брате… ви, пане, знаєте?

— Про це пізніше. Не гайте часу На вежу треба поставити вартового. Вони знають, що вартових нема. На жаль, він загине, тільки–но дасть сигнал тривоги. Але встигне попередити нас. Кулемет поставити на даху Пане сержанте, ви сядете за кулемет. Пробачте мені, але я надто слабкий, не зможу бігати і стріляти. Я контролюватиму коридор. Дасте мені автомат. Міномети розставити так, щоб накрили шляхи підходу від стогу самі знаєте, де. Всі ліхтарі й свічки загасити.

Щоб не перестріляти в темряві своїх людей, почепіть шматки тканини, що світиться. Знайдете?

– Є роби для шляхових робіт, оранжеві, світяться, — сказав Мармиза.

Сотенний і сержант побігли до зали. Ніхто й не помітив, як вони повернулися: дехто вже спав, умостивши голови на столі, серед святкових страв, а найбільш завзяті вперто тупцяли біля ясел і ялинки, витискаючи з себе останні залишки енергії, тривоги і непевності. Довїї тіні братчиків стрибали по стінах і стелі, подвоювалися і потроювалися, нагадуючи декому забуті телекартинки. Яків Гальперин терпляче розтовкмачував Микиті американські підходи до лікування хвороби Альцгаймера. Віфлеємська зірка сиротливо стояла в кутку зали і вже не виблискувала святково.

Святополка в залі не було. Він зник.

10

Першим нападників помітив Микита, якого поставили на дерев'яну сторожову вежу Вони повільно посувалися з боку стогу сіна, прямуючи до заднього двору а не до центральних воріт.

Були в білих маскхалатах, майже зливаючись зі струменями снігу та все ж Микита загостреним від страху зором упіймав неясний рух сірих постатей, немовби перекреслених чорними автоматами й гранатометами. Поки витягав з‑за пазухи ракетницю, зір йому кольнув червоний промінь лазерного прицілу — і це його врятувало. Зістрибнув з вежі за мить до того, як пролунав тихий постріл снайперської гвинтівки, впав у кучугуру снігу й, борсаючись у ньому, встиг навмання вистрелити туди, звідки посувалися нападники. Біла сліпуча ракета з шипінням й іскрами, наче під час зварювання, полетіла низько над снігами й влучила в одну з постатей, яка раптово спалахнула жовто–червоним полум'ям. Почувся зойк, постать тупцяла на місці, доки хтось з камарадів не кинув нещасного в сніг. Та момент раптовості атаки вже було втрачено — через кілька секунд міни братчиків почали вибухати на висоті одного метру над сніговим полем, вбивши ще кількох нападників.

Фавн примостився в глухому куті коридору за матрацом, яким прикрив тумбочку викинуту з келії. Автомат поклав на матрац.

Він почув перші звуки бою, але був переконаний, що атакуючі обов'язково прийдуть сюди, щоб знищити казарму забрати з собою запаси зброї та харчів, які братчики зберігали в цьому приміщенні. Можливо, в нападаючих була якась особлива мета, про яку не знав Фавн, але знав Святополк. Коридор був порожній, лише навпроти входу блимав каганець — у поспіху його забули згасити, — й, коли око звикло до цього мізерного вогника. Фавнові здалося, що розвиднилося і коридор добре проглядається на всю його довжину Знадвору лунали автоматні черги, глухі вибухи мін, а всередині казарми панували тиша і спокій.

Нарешті якийсь звук почувся Фавнові, наче дитячий скрик, щось загуркотіло, брязнуло, як скло, по якому пройшлися чоботи. Він поклав палець на спусковий гачок. Шум долинав із зали, де щойно братчики зустрічали Різдво. Прочинилися двері зали, й у коридор вислизнули дві постаті в білих маскхалатах. Зупинилися на якусь мить, щоб порадитися, куди йти далі, і Фавн, не даючи їм шансу на осмислені дії, натиснув на спусковий гачок. Трасуючі кулі вогняними стрілами змели нападників, звалили їх з ніг. Ще двоє спробували поткнутися до коридору з зали — їх також дістали черги Фавна, який, скориставшись короткою паузою, з останніх сил поповзом повернувся до себе у комірку.

І одразу хтось з нападників, що лежали в коридорі, відкрив шалений вогонь вздовж коридору по Фавновій барикаді, розірвавши на шматки матрац і розтрощивши на тріски тумбочку Вирішивши, що з негостинним братчиком покінчено назавжди, двоє нападників підвелися й обережно посунули вбік складу зброї. Фавн, визирнувши з дверей, покотив по підлозі, наче в кегельбані, потужну гранату яка чорною кулею стрімко летіла назустріч непроханим гостям. Пролунав оглушливий вибух, після чого в коридорі все змовкло.

Фавн вийшов у коридор. З даху чулися важкі кулеметні черги. Фавн повільно, важко дихаючи, посувався коридором, тримаючи напоготові автомат, з огидою переступаючи через закривавлені трупи. Зайшов до вихолодженої морозом зали й запалив свічку Крізь розбиті вікна сипав сухий сніг. Фавн спіткнувся об щось, подумавши, що це ще один труп нападника. Підніс свічку й побачив розплющену Супер–Секс–Барбі, яка блудливо посміхалася рожевими тлустими губами, втупивши в Фавна закоханий погляд блакитних очей. «Я люблю тебе! — голосно пропищала лялька. — Поцілуй мене!» Зрозумів, звідки лунав дитячий голос.

Невдовзі повернулися збуджені з бою братчики й почали витягати залишки тіл з коридору, залитого кров'ю, складаючи трупи у дворі. Вони нарахували шістнадцять вбитих, шість поранених. Поранених допитував у сараї Мармиза й розстрілював одразу після допиту Святковий темно–червоний жупан Мармизи став на грудях і животі чорним від плям крові. Серед вбитих та поранених Святополка не знайшли.

Втрати братчиків: двоє поранених і один загиблий — отець Никодим, котрого підвели окуляри, що впали у сніг під час бою. Без них він нічого в сніговій заметілі не бачив й, коли безпомічно випростався, щоб знайти своїх, отримав чергу в спину. Никодима поховали в могилі, виритій для Фавна.

Сотенний Чміль пішов шукати Зару, щоб прибрала коридор. Зайшов до харчоблоку й застиг у дверях. На печі, біля казана з гарячим борщем, лежав один з нападників, молодий монгол. Мабуть, був поранений і приповз сюди, щоб сховатися. В спині монгола стирчав широкий кухонний ніж, а на ослінчику перед пічкою сиділа нерухома Зара й не відповідала на запитання сотенного.

«Гарне Різдво вийшло, — подумав Чміль, — а могло бути ще страшнішим, якби не Фавн. Який же я йолоп, що в таку ніч не виставив вартових. Не офіцер, а жалюгідний аматор».

11