Пристань Ескулапа

Я подумав, що Галінка більш інтелігентна і досвідчена, ніж це могло б, на перший погляд, здатись, і відчув задоволення.

— А ви бачили рукопис «Дельта» або «Дзета», коли прийшли до професора робити укол? — запитав я.

— Здається, я вже раніше відповіла вам на це запитання, — сказала трохи ображено Галінка, — я бачила тільки портфель. Лежав на письмовому столі.

— Я теж бачив тільки портфель, — промовив Журка, коли ми вийшли з кімнати панни Стор.

Потім ми знову допитали Заплона і доктора Протоклицьку, але ці допити не дали нічого нового. Обоє заявили, що не знають про рукописи професора, не входили до його кімнати і не уявляють собі, куди ці твори могли подітися.

Мацьошекова знала ще менше. Вона й не чула про рукописи в жовтих обкладинках і навіть не пам'ятала, чи лежав на столі якийсь портфель.

Під час розмови з Мацьошековою ми почули шум мотора. То під'їхав до будинку автомобіль Касіци.

— Мене цікавить, що скаже з цього приводу професор Касіца, — пробурмотів Журка.

Розділ XIV

— Це виключається! — Професор Касіца ходив по кімнаті і поправляв надто тісний комірець. — Що ви придумали, поручику! Заради таких дрібних наукових робіт убивати людину? Та де ж тут здоровий глузд? Що б це дало вбивці?

— Ну, все-таки… — запротестував Журка. — Наукову праця завжди має цінність.

— Колего, ви б не купили за неї навіть добрих штанів. — Касіца поблажливо поплескав Журку по спині своєю ведмежою лапою.

— Ви жартуєте, професоре. Але ж я маю на увазі не звичайну грошову вартість. Ця праця могла б забезпечити молодій людині, яка присвятила себе науці, непоганий старт… початок кар'єри. Наскільки мені відомо, доктор Заплон, наприклад, обрав подібну тему для своєї дисертації.

Вражений Касіца на мить остовпів.

— Ви думаєте, що хтось з асистентів міг би?

— Думаю, що все-таки це причина, професоре. Я хотів би, крім того, звернути вашу увагу на той факт, що обидві ці праці пропали.

Касіца зайшовся реготом.

— Ви говорите це серйозно?

— На жаль. Це вже встановлено. Рукописи хтось украв.

— Та це дурниці! Обидві праці у мене.

— У вас? — ошелешений Журка аж онімів.

— Професор Містраль передав їх мені в суботу зараз же після мого приїзду.

— Ви могли б їх показати? — видавив Журка.

— У мене їх немає при собі. Я віддав їх передрукувати. До речі, це мені обійдеться недешево. У Містраля був жахливий почерк. Друкарці, мабуть, доведеться користуватися лупою.

— У вас є свідки, які могли б підтвердити, що Містраль особисто вручив вам ті рукописи?

Касіца почервонів.

— Панове, що означає це запитання? — обурено промовив він. — Невже ви думаєте, що я…

— Ми ні, — перебив Журка, — але про це спитає вас прокурор.

— Прокурор? — Касіца дивився на нас збентежено. — Хай йому чорт! Невже це виглядає так серйозно? — запитав, потираючи собі горло.

— На жаль, так, — відповів Журка. — Отже, ніхто з асистентів не знає, що професор Містраль віддав ці рукописи вам?

— Ні.

— А кому ви дали їх передрукувати?

— Одній… одній пані з Пясечного.

— Пані з Пясечного? — підозріливо перепитав Журка. — У вас же в інституті, здається, є власні друкарки.

— Це треба було зробити дуже швидко, — сказав Касіца, — я мав намір передрукувати їх протягом свята. Професор Містраль хотів особисто перевірити машинопис ще до відльоту в Токіо.

— Як прізвище друкарки з Пясечного?

— Жураковська.

— Здається, таке саме прізвище має ваша пацієнтка, до якої ви ходили в суботу.

— То її невістка. Вона працює в міському відділі охорони здоров'я. Підробляє собі переписуванням на машинці.

— То виходить, що ви віддали їй рукописи ще в суботу.

— Так, я захопив їх при нагоді, коли мене викликали.

— Викликали обманом.

— Так. Я вже вам казав, що якийсь шибеник пожартував наді мною.

— Як ви поясните нам такий факт? Доктор Йонаш сказав, що бачив рукопис «Дзета» на столику професора Містраля, коли приносив йому снотворний порошок.

— Це дуже проста річ. Професор Містраль одібрав для опублікування лише фрагмент чи навіть, скажу точніше — витяг. Найважливішу частину.

— Ну, це змінює справу, — заспокоївся Журка. — Виходить, убивця все-таки міг заволодіти працею.

— Огризком праці. Шкаралупою без основного вмісту. Це йому нічого не дасть, — пробурмотів Касіца.

— Він міг про це не знати, — зауважив я.

— А… звичайно, — витріщив очі професор.

Журка з іронічною, як мені здалося, посмішкою вклонився професорові Касіці. — Тоді поки що це все.

Коли ми опинились у своїй кімнаті, Журка зайшовся реготом. Я здивовано дивився на нього. — Чого ти регочеш?

— Розвеселила мене ця розмова.

— Розвеселила?

Задоволений Журка засвистів. Я ще ніколи не бачив його в такому настрої.

— Так от, Павле, незабаром слідство закінчиться. Цей день був вирішальний.

— У тебе є конкретні підозри?

— Здається, є.

— На другий день слідства? Чи не зарано це?

— Для нашого добропорядного Каєтана Трепки, безумовно, скоро. Як я встиг помітити, наш старший колега все ще перебуває в стані дрімоти. Бідолаха справляє таке враження, ніби чекає, що розв'язання загадки присниться йому.

Це неприємно мене вразило.

— Ти недооцінюєш Трепки. Не розумієш його методу.

— Можливо… — Журка зручно витягнувся на ліжку і закурив цигарку. — Мене не цікавлять теоретичні досліди. Я практик. І знання мої викарбувані ось тут… — він розстебнув на грудях сорочку і показав мені жахливий шрам. — Я платив за свої помилки, Павле, але наука пішла на користь. І цей досвід говорить мені: дивись насамперед на конструкцію. Не вір самому собі, вір тільки фактам. Кожен злочинець, навіть дуже примітивний, завжди якось конструює свій злочин. Конструює по-своєму, тим способом, який властивий тільки йому. Одні ліплять простенькі хатки, інші заводять пишні будівлі в готичному стилі. Кожен будує не так, як усі інші.

Я зацікавлено дивився на Журку.

— В школі нас навчають ремеслу, — говорив він далі, — але якщо хочеш досягнути чогось більшого в нашій праці, то треба розірвати пута ремесла. Необхідно виробити власний стиль… Ні, для цього не треба займатись спогляданням, як наш Трепка. Для цього треба вміти користуватись індукцією і синтезом. Треба зібрати разом усі факти і добре придивитися до них у цілому. Тому, опинившись перед злочином, я насамперед запитую сам себе, яка його конструкція. Тут нам трапилася конструкція смілива і разом з тим точна, обміркована холодним, звиклим до наукової точності розумом. Тепер я дивлюсь на цю конструкцію, і переді мною поступово починає вирисовуватись образ її творця.

— Хто? — запитав я нетерпляче. Журка посміхнувся.

— Хтось, хто бачив у той перший вечір, що Міхал Касіца після вечері дивився по телевізору шумливий репортаж про мотокрос; хтось такий точний, що не забув замкнути ті двері в «Ізоляторі»; хтось, хто намовив Йонаша дати Містралю снотворний порошок; хтось, хто мав ключ від шафки з отрутами; хтось, хто заходив після вечері в лабораторію, і, нарешті, хтось настільки хитрий, що, приступаючи до своїх починань, уже дбав про димову завісу.

— Димову завісу? — здивувався я. — Що ти маєш на увазі?

— Ряд випадків, які повинні були відвернути нашу увагу від справжнього винуватця. Злочинець — людина твереза, серйозна і точна, тому й хотів створити враження, що він шалений, дурний і смішний. З цією метою він організовує той перший безглуздий замах, а потім передає нам дивну поштову посилку. Але ось виникають непередбачені ускладнення. Попереджений Трепкою, Містраль не хоче приймати порошок. Злочинець на порозі провалу. Він хоче повернути порошок назад, але зазнає фіаско, бо порошок лишився в кімнаті Містраля. Тим часом Мацьошек довідується, що «Пристань» під наглядом, і сповіщає про це вбивцю. Нерви злочинця не витримують, і він під вигаданим приводом іде в місто.